(9 листопада 1830 р. – 15 жовтня 1905 р.)

Генерал, військовий реформатор і публіцист

Народився у м.Конотопі.
Початкову освіту здобув в Конотопському повітовому училищі. Вступив до дворянського полку в Петербурзі. Служив у лейб-гвардійському Семенівському полку.
– 1854 р. – вступає до Петербурзької військової Академії Генштабу, яку закінчив через 2 роки, в 1856 р. по першому розряду з золотою медаллю.
– 1856 р. – пише свою першу працю.
– 1860 р. – призначений на посаду ад’ютант-професора Академії.
– 1861-1863 рр. – читає лекції, військову історію при дворі Олександра II для його дітей.
– 1863 р., Драгомиров М.І. – професор кафедри тактики Академії.
– 1869-1873 рр. – начальник штабу військового округу.
– 1873р. – в чині генерал-майора командир 14-ї піхотної дивізії. На чолі цієї дивізії бере участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. Герой боїв за Шипку. 14-15 червня 1877 р. – форсування Дунаю російською армією, за що нагороджений орденом Георгія 3-го ступеня; йому присвоєно звання генерал-лейтенанта.
У 1878 р. Драгомирова призначають начальником академії Генерального штабу. З 1898 р. – по сумісництву був Київським, Волинським і Подільським генерал-губернатором.
– 1891 р. – повний генерал.
– 1901 р. – нагороджений орденом св. Андрія Первозванного. Багато часу приділяє військово-теоретичній та публіцистичній діяльності. Основна праця – “Опыт руководства для подготовки частей к бою”. Деякі роботи перекладалися на іноземні мови і ввійшли до арсеналу визначних творів світової військової літератури.
У 1903 р. подав у відставку і переїхав до Конотопа.
В ніч з 14 на 15 жовтня 1905 року помер від паралічу серця.
Похований в Конотопі в склепі біля Вознесенського собору.