sloviansk
Слов’янськ…

Як багато в цьому звуці для серця нашого злилося… Як багато в ньому відгукнулося…

Біль і сльози, смерть і втрати, загибель дітей, старих і жінок, розруха й убогість.

Слов’янців, що навесні та влітку більше двох місяців жили під обстрілами з гармат, мінометів і ракетних установок, гостинно, наче рідних, тепло прийняли керівники Конотопської ради та місцеві жителі, медики надали медичну допомогу потребуючим і тепло своїх сердець. Головний лікар ЦРЛ м. Конотоп Володимир Вікторович Драганюк миттєво вирішував разом з відділом охорони здоров’я питання забезпечення ліками, бо хворі переселенці – біженці з Донеччини, які є інвалідами, не отримували пенсії. Завідуючий неврологічним відділенням лікар-невропатолог Костянтин Олександрович Соботович, як і інші лікарі і медичні працівники, з розумінням і співчуттям поставився до людей зі Сходу, що пережили жахи війни.

Слово “МИР!” однаково пишеться українською, білоруською і російською мовою. Тож не повинні стріляти українці, білоруси і руські люди один в одного! Ми всі історично є браття, в кожного є близькі родичі по крові в Росії, Білорусі та в Україні. Треба припинити ворожнечу між людьми, нав’язану деякими політиками та злочинцями, бо наші народи прагнуть миру, прагнуть жити у злагоді і любові і допомагати один одному.

…Одразу на біду донеччан відгукнулася директорка благодійного Фонду “Відень” Світлана Андріївна Шут. Цей Фонд суттєво допомагає інвалідам та іншим, хто потребує допомоги. З початку воєнних дій у Слов’янську, Краматорську, Артемівську Фонд “Відень” надає допомогу біженцям з зони АТО: сім’ям, дітям, навіть породіллям, які приїхали до Конотопу з війни і вже тут народили немовлят.

Нехай ніде більше не буде гарматних і мінометних обстрілів! Щоб не гинули невинні діти, щоб не лилися більше сльози дорослих мужніх чоловіків з-за поступу смерті з вогнем, що літає по вулицях і знищує не тільки житлові будинки, а й усе живе: стариків, жінок, маленьких дітей, собак, кішок тощо. Нехай це жахіття не торкнеться Сумщини, святої конотопської землі!

Ця земля породила і виростила чуйних, співчутливих, шляхетних, достойних нащадків великого роду.

…Сьогодні Слов’янськ звільнений і мешканців охороняють воїни української армії. Та багато хто потерпає після бойових дій від нездоланних негараздів. Зруйновані мінами та снарядами будинки, вибиті вікна, нестача будматеріалів, коштів та харчів. Самотні інваліди та старі люди, які вже пережили раніше в молоді роки концтабори та бої за рідну землю від фашистів, тепер знову долають лихоліття і не в змозі собі зарадити. Також їх не захищає від грабіжників і бандитів місцева міліція, тільки фіксує злочини. Стільки зла і жорстокості! Де ж вихід?

Бог завжди повертає усе сторицею: і зло, і добро. Обирайте самі, що вам бажаніше до душі!

…Під керівництвом міського голови м. Конотоп Василя Івановича Дзеда за ініціативою і організацією втілення ідеї в життя заступника міського голови Тетяни Миколаївни Шерудило жителі міста Конотоп почали збирати харчові продукти для тих слов’янців, що знаходяться у вкрай важкому становищі і конче потребують допомоги. До здійснення акції доброти були залучені працівники сектору міської ради з питань внутрішньої політики, відділу молоді та спорту, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Рішуче підтримали акцію практичними діями активісти молодіжних організацій: “Молодіжний актив Конотопщини” та “Конотопський студентський парламент”. За допомогою громадської організації “Донбас-SOS” (директор Олександр Олександрович Горбатко), волонтера цієї організації Марини Лютої, їстівний гуманітарний вантаж через “Нову пошту” доставляється у Слов’янськ. Волонтери ГО “Міжнародний Союз мужніх татусів” доставляють продукти у домівки інвалідів, літніх людей, багатодітних матерів-одиначок і татів-одинаків, пояснюючи, що це святкове вітання від жителів м. Конотоп (допомога надходила саме до свят, починаючи з грудня 2014 року).

Нажаль зараз часто гуманітарна допомога потрапляє на ринок і у магазини. Тому волонтери від ГО, які мають честь, взялися доставляти потребуючим без посередників. Допомога передається тільки особливо нужденним.

Тетяна Михайлівна Тищенко – пенсіонерка, удова, виховує онуку-сироту Марту. Під час окупації вивела жінок на вулицю, де бойовики збиралися будувати дот біля житлових приватних будинків. Так люди завадили здійснити їх наміри. Тетяну Михайлівну хотіли катувати, але жінки не дозволили. Проти сміливого натовпу чоловіки спасували. Смілива пенсіонерка-волонтер пояснює: “Зруйновано наші будинки, знищено, що наживалося роками для наших дітей, багато загинуло жителів, дітей малих. Тепло душі конотопчан відчули слов’янці, приймаючи допомогу і дарунки до свят у цей важкий період. Такі вчинки поєднують нас у єдину країну і викликають почуття гордості і поваги до нашого терплячого народу українців, що відрізняються добротою, великодушністю і прагненням допомогти ближньому, як повелів нам Господь. «Сама жінка ледь не загинула, коли снаряд влетів через вікно і зруйнував стіну – з двох кімнат сала одна. Сім вікон вибито та побите скло. Колодязь теж пошкоджений осколками. Навіть відро отримало три рвані діри. Господарка лежала на підлозі, доки обстріли не вщухли, залишилася живою і неушкодженою. Але це жахіття їй не забути до кінця життя.

Ігор Петрович Рипаленко – самотній інвалід-візочник першої групи без обох ніг. Він потребує сторонньої допомоги. Родичів не має. Йому раніше допомогав друг педагог, який виховував самотужки десятирічну доньку у свої 64 роки і працював вчителем у школі. У того не витримало серце. Рипаленко згадує: “Закінчив фізмат  педінституту, 33 роки педагогічного стажу. Пенсія 1300 грн. – усе, що заробив у держави, більше ніяких доходів. Чотири місяці пенсії не отримував. Представники влади Слов’янська сюди не приходили. Я ж не в льох сам не спущуся, нікуди. Сидів під бомбуваннями, під обстрілами. Вибухне десь снаряд, молюся. Слава Богу мимо. І “Вихрями” стріляли. Тиск 220 через це. Сам собі уколи колов. Вижив з Божою допомогою. Мене вивезли волонтери тільки після 20 червня. Велике спасибі всім організаціям, людям, що беруть участь у цій благодійній акції за ініціативою влади Конотопу на Сумщині. Разом ми виживаємо. Жителі Конотопу – це люди для яких немає чужого лиха. Дай Боже їм здоров’я!”

Отримала продукти і літня жінка Сидоренко Надія Ксенофонтівна. Вона розповідає: “Сиджу на ліжку, Богу молюся. Карачун обстрілюють. І до нас снаряди летять. Хата ходить ходором, а я кажу: Господи, збережи і захисти мене і всіх мирних людей! Нікуди я не виїжджала, так і живу сама. Мені 88 років незабаром. Я сама – руська. Народилася в Пензенській області. У голод батьки мої виїхали до Узбекистану. Троє дітей нас було, всі маленькі. Жили в Середній Азії, у горах. Працювали. Узбеки нас поважали. Потім Вітчизняна війна була. Ми, підростали, і жінки замінили чоловіків. Після війни якось приїхали два морячка. Дівчата за ними… А я, якось вийшла з подружками посидіти, морячок підійшов, вирішив познайомитися саме зі мною. Через місяць посватав, через три місяці ми виїхали. Приїхали до Слов’янська, бо сам він українець, звідси. У 39-му році призвався у Морфлот і до кінця війни воював, до Берліна не дійшов, їхали вже по Дунаю. Помер 32 роки тому, було йому 62. Троє дітей ми виростили. Син після інсульту, живе на селищі Артема. Дочка менша в 55 років померла чотири роки назад, старша живе в селі Малинівка. Доброго здоров’ячка людям, що допомагають нужденним, не забувають нас, самотніх. Спасибі вам!”

Олег Обложко – молодий тато-одинак, виховував змалку дочок самотужки. Дружина віддала дітей батькові, а сама пиячила. Двоє його доньок – сенс життя чоловіка. В них він душі не чає. Нещодавно познайомився з самотньою жінкою з донькою. Побралися. У трьох дівчаток тепер є і мама і тато! Вже Обложки чекають на спільну дитину. “Велике спасибі добрим людям за їхню небайдужість і співчуття, за те, що слідують заповідям Божим, – висловлює подяку татусь. – Чим більше в нашій країні буде таких людей, тим швидше ми всі краще станемо жити.”

Шаповалова Ніна Власівна – удова, має 90 років, колишній в’язень концтабору Німеччини, учасниця бойових дій у роки Вітчизняної війни. Тепер постраждала від бойових дій у 2014 році. Будинок напівзруйновано. Літній зять ремонтував дах, впав, пошкодив хребет. Ніна Власівна розумна і добра людина. Її очі іскрилися любов’ю і подякою, для неї несподіваною виявилася допомога до Різдва Христового від далеких, але насправді вже близьких незнайомих людей. “Бажаю їм миру над головою, щоб вони не випробували жахи війни, що довелось випробувати нам.” – розчулилася жінка і утерла сльозу.

Тепер конотопчани для вдячних слов’янців, як рідні.

Рука того, хто дає, та не збідніє!

Низький уклін всім добрим людям!

У автора статті, який на собі відчув все, що розказано вище, теж виникли віршовані рядочки вдячності.

 

Свята українська душа.

 

Тепло сердець конотопчан

відчули взимку враз слов’янці.

Так неочікувано вранці

на свято півень прокричав.

 

Ледь перший промінь майорів,

прийшло вітаннячко від мера.

Харчі принесли волонтери,

що їм зібрали трударі.

 

То ж від родини східнякам

добродії надали частку

свого добра і щирість власну,

бо їх свята душа така!

 

Євгєн Вєга, м. Слов’янськ