Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний голодомором тридцять третього року. Скільки людей загинуло в кожному селі, в кожному місті не підраховано, та це, мабуть, зробити і неможливо, тому що вже в 1934 році працівники ДПУ забрали і знищили документи, де згадувалось, хто і коли помер і де похований.

Дискусії навколо голодомору стали причиною створення Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору 1932-1933 р.р. в Україні – неурядового органу, до якого увійшли кращі правознавці, юристи світу.

Ось лише деякі висновки цієї комісії:

«Україна втратила понад 3 млн. свого населення, а ще мінімум 3 млн. – це втрати в національному прирості населення. Водночас за тих же умов сусідні республіки одержали приріст населення: Росія + 28%, Білорусія + 11,2% , коли проводився перший перепис населення, посадові особи, відповідальні за виявлення факту дискримінації населення, були розстріляні».

Голод фактично розпочався з весни 1931 року. У Конотопському міському ЗАГСі збереглися документи про кількість померлих цього періоду:

Ось про що ці дані свідчать: у 1931 році (до початку Голодомору) у м. Конотопі померло 538 мешканців, а в рік голодомору в 1933 році – жителів нашого міста загинуло від голоду 1677 чоловік, тобто майже у 3,5 рази більше.

Найбільше від цього лиха постраждали діти. Жахливим випробуванням для підлітків та дітей став 1932 рік, упродовж якого масового гинули діти у містах і селах. За перше півріччя 1932 року у містах, за далеко не повними підрахунками, виявили понад 5 тисяч безпритульних підлітків, число котрих поповнювалося дітьми, що прибували кожного дня до міста з надією знайти шматок хліба. Їх привозили батьки з надією, що діти тут виживуть, підкидали їх родичам, в дитбудинки.

За спогадами Мартиненко Дмитра Петровича родом із села В’язове, в Конотопі був дитбудинок, куди звозили дітей, батьки яких загинули від голоду.

Старожили нашого міста згадують, що в 1933 році в Конотопі при деяких школах відкривали пункти для харчування дітей. Але якість їжі, котру давали дітям, була дуже низькою, тому були випадки, що діти, наївшись, хворіли і навіть помирали.

Складно підрахувати загальну кількість померлих від голоду дітей, особливо до 3-х років, їх не пам’ятають очевидці голоду.

Для забезпечення життєдіяльності дитячого організму, не нижче навіть голодної норми, необхідно було мати щодня 300 грамів хліба, склянку молока, пів-яйця, 5 грамів цукру, жирів, і 25 грамів м’яса. Такої норми не мали навіть робітники в містах, а діти тим більше.

У місті робітники та інтелігенція отримували скромні пайки, які навряд чи допомагали вижити. Вчитель одержував 8 кг кукурудзяної муки на місяць. Для інженерно-технічних працівників були пільги. Хлібна картка була іменною. Вона являла собою вузьку смужку жовтого паперу з двома рядами чисел від 1 до 31. Пайка хліба за цією категорією становила 200 грамів. На день можна було отримати лише одну пайку, і при цьому одне з чисел на папірці відрізувалося.

Крамниць, де торгували хлібом, було небагато, черги були величезними. Студенти харчувалися в їдальні. Основним продуктом була соя. Біля їдалень, біля хлібних магазинів просто на землі сиділи і лежали опухлі від голоду люди, простягали руки за допомогою. Жінки, чоловіки, в основному працездатного віку.