…Бійці 58-ої окремої мотопіхотної бригади, що юридично дислокується в м.Конотопі Сумської області, відзначили у м.Авдіївка річницю формування військової частини. То ж саме з цієї нагоди бійців 58-ої бригади, які виконують свій громадянський обов’язок, відвідали та привітали гості з Конотопу: заступник міського голови Артема Семеніхіна І.О.Степанченко, депутат Конотопської міської ради О.В.Кирій та депутат обласної ради, голова фракції ВО “Свобода” в Сумській обласній раді С.В.Демеха.
Довга дорога туди – в іншу реальність. Немає ні смутку, ні жалю, ні радості, ні страху. Лише зосереджений погляд у затуманену далечінь… Попри дивний душевний спокій, ніч видалася зовсім не спокійною – спасибі Укравтодору. Нічний сон порушив гуркіт машини та потік невдоволення з вуст водія. Неприємно вразила свою гостинністю Харківська область – одна з найбагатших областей України. Дорожнє покриття присутнє на поодиноких відрізочках між глибоченними, густо насіяними ямами. Харків… Нічне місто завмерло. Лише новосформована поліція відпрацьовує своє чесне ім’я, патрулюючи місто.
Зміна ландшафту. Спуски і підйоми, пагорби і впадини вже налаштовують на щось незвичне і небуденне. Перший блокпост – привітно зустрічають хлопці з батальйону “Львів”.
Слов’янськ. Майорять українські прапори. Спокійні люди. Місто живе своїм життям. Лише придивляючись до деяких споруд, можна побачити наслідки війни. Але…передмістя Слов’янська на Краматорському напрямку. Вщент побиті ворожими снарядами, стоять “обезголовлені” “сліпі” будинки і мимоволі переслідує думка: “А чи був хтось із живих там, коли проводились варварські операції спотворення живого міста, чи дивився хтось смерті в очі?” Ні. Краще не думати. Легкий туман понад дорогою уповільнив рух. Тиша.
Знову блокпост. Боєць з позивним “Степ” охоче йде на діалог. Розповідає, що стоїть на обороні наших рубежів з грудня місяця. “Слова ротація для нас незнайоме, оскільки, коли патріот України потрапляє сюди, то вже ні про що не думає, крім виконання свого обов’язку перед Україною. Назад вороття немає, адже якщо не ми, то хто?”
Нарешті, дісталися. Скромні урочистості з нагоди дня народження відбулися у актовій залі. Святкова атмосфера панувала всюди, особливо вона проглядалася в очах бійців, у їх посмішках, гарному настрої.
Заступник міського голови міста Конотопа Ігор Степанченко привітав бійців, подякувавши їм за героїзм та вірність присязі. Він наголосив: «Кожну мить ви маєте пам’ятати, що ми чекаємо на вас – живих та неушкоджених. Незважаючи на те, що громада міста Конотоп знаходиться в тилу, вона намагається підтримувати вас, наших захисників, усім, чим тільки можливо».
Заступник командира бригади з виховної роботи Жук Олександр Степанович зачитав святковий наказ про заохочення бійців військової частини. Одну за одною виголошував він подяки, нагороджував грамотами та почесними відзнаками. Ряду офіцерів були присвоєні чергові звання.
Привітавши увесь бойовий склад бригади, Олександр Степанович закликав солдат і офіцерів виконувати до кінця свій священний обов’язок служіння на вірність українському народові. Він відзначив: «Ми з вами багато досягли за цей рік, але ще більше роботи – попереду».
Духовний наставник військовий капелан попрохав бійців завжди пам’ятати, що вдома на них чекають матері і будуть раді зустріти своїх дітей «цілими й половинчастими», адже материнська любов безмежна. Панотець наголосив, що бійці повинні не лише дістати перемогу а й зберегти свої життя.
У 58-й мотопіхотній бригаді проходять службу й конотопці, троє з яких були відзначені за відмінну службу: це капітан Андрій Федорович Гонтар, старшина Олександр Олександрович Шешеня та солдат Марія Валеріївна Шубська (вона, до речі, є однокласницею Ігоря Степанченка,з якою вони не бачились 10 років). Також ще вісім конотопців, які отримали короткотермінові відпустки, після повернення в частину отримають заслужені нагороди.
Не можна не наголосити й на тому, що у бригаді проходять службу не тільки чоловіки, а й представниці прекрасної статі. Вони є взірцем для багатьох чоловіків, нарівні з якими несуть свою важку службу, часто навіть не маючи належних побутових умов. Але ж вдома на багатьох з них чекають діти, саме заради щасливого майбутнього яких, вони обрали таку, здавалося б, нежіночу роботу.
Окремо хочеться подякувати Махновському Анатолію Федосійовичу, заступнику командира з тилу. Надзвичайно добра та вихована людина, справжній професіонал у військовій справі, розповів про всі тонкощі несення служби в незвичних умовах, атмосферу у колективі, нагальні потреби, плани на майбутнє, настрої місцевого населення.
Важко назвати поїздку відрядженням, швидше це подорож, яку не порівняти зі з якою іншою, яка залишила по собі чіткий слід, докори сумління, невгамовне бажання не залишатися осторонь, втрутитися, допомогти, зробити щось дієве і негайно. Адже там, на передовій, сторожують наші з вами життя, оберігають наш спокій, прості хлопці і дівчата, яким хочеться жити, і ще раз жити, бачити своїх дітей, впевнено планувати завтрашній день. А поки що їм залишається насолоджуватися лише власними мріями про щасливе майбутнє. Бо в свідомості кожного з них твердо закарбувалося: “Україна понад усе”.