Давнє примітивне взуття українців

В 1993 році фондова колекція Конотопського міського краєзнавчого музею ім.О.М.Лазаревського поповнилась цікавим експонатом. Це давнє примітивне взуття українців – личаки.

Взуття – невід’ємна частина одягу. Як і одяг, взуття кожного народу було особливим і традиційним. Звичайно, форми і прийоми виготовлення передавались від покоління до покоління, відбиваючи етнічну історію народу й етнокультурні зв’язки на різних етапах його розвитку.

Найдавнішою примітивною формою взуття, що існувала на території Слобожанщини, були личаки, плетені з липового лика. Із двох способів плетіння цього типу взуття – скісного і прямого, на території України був поширений прямий. Лико на личаки заготовляли зазвичай у травні – «як громи загримлять і воно дереться, як бумага», але не пізніше весняного Миколи (22 травня), бо тоді лико буде тверде й натиратиме ногу. Щоб смужки кори були м’якіші, спочатку мочили їх у воді й сушили протягом літа в затінку. Плели личаки взимку, коли роботи по господарству було менше. Це взуття складалось з прямо плетеної підошви та петель обабіч ступні. На нозі личаки тримались за допомогою мотузки з лика або конопель, яка протягувалась крізь петлі. Ногу спочатку обмотували онучею, а тоді взували личаки та через петлі в ньому пропускали мотузку, обидва її кінці протягували навхрест поверх онучі й зав’язували. Взимку личаки добре зберігали тепло, а влітку давали ногам прохолоду. Єдиним недоліком була їх недовговічність. В середньому однієї пари личаків вистачало на тиждень, і тому в селян завжди був запас матеріалу для їх виготовлення, а плести личаки міг кожен. Личак вважався символом бідності, злиднів та уособлював низький соціальний стан.